ПОЗИЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В СПІЛКУВАННІ

У процесі спілкування дорослі й діти можуть займати різні позиції стосовно одне одного: позиції «зверху», «знизу», «поруч», «осторонь» тощо. Зазвичай взаємні позиції дорослого й дитини зводяться до того, що дитина має слухатися дорослого і вчитися в нього, тобто перебувати в позиції «знизу».

Водночас в останні роки всі звикли до того, що коли йдеться про педагогічний процес, то найправильнішою, найбажанішою й найобґрунтованішою для-дорослого щодо дитини є позиція демократичної співпраці, позиція «на рівних», а не авторитарна.

Водночас усі педагоги й батьки розуміють, що без позиції «зверху», тобто без прямого керівництва, прямого навчання й оберігання дитини від небезпек і нещасних випадків неможливо налагодити розумний освітньо-виховний процес. Діти самі дуже часто звертаються до дорослого як до сильної, знаючої, умілої й авторитетної людини, однак їх утомлює надмірна опіка, невідступне керівництво й повчання, якими дорослі оточують їх з позиції «зверху». Залишається незрозумілим, як бути з настільки звичайною в освітніх установах і в сім’ї позицією дорослого? Як до неї ставитися? Як нею користуватися?

З іншого боку, не зовсім зрозуміло, як реалізувати в умовах дитячої групи або навчального класу позицію «поруч». Легко сказати — «бути разом з дітьми», «поруч із ними». Багато педагогів, які намагалися перейти у своїй роботі до нових форм і методів, стикалися з тим, що як тільки вони залишають звичну позицію біля дошки (зосередивши, по можливості, на собі й на своїх діях всю увагу дітей), ґрунт відразу плив у них з-під ніг. Діти, відчувши волю, починають активно досліджувати її межі. Єдиним порятунком для дорослого і для дитини стає втеча у звичні для педагога й дітей стосунки.

Що ж таке позиція «дорослий з дитиною»? Коли вона справді буває, звідки береться, як поєднується з іншими позиціями спілкування? Чи справді вона є найголовнішою й найкориснішою для розвитку дитини й налагодження її стосунків з дорослими? А яким буває дитяче спілкування без дорослих, які там позиції? А в спілкуванні дорослих без дітей?

Якщо ми поставимо собі питання, коли дорослий справді почувається не біля дитини, а злитим з дитиною, яка живе з ним єдиним життям, то відповідь буде дуже проста й очевидна. Це буває з кожною мамою, поки її дитина ще маленька — від народження до двох-трьох років. З таким малям немає потреби ставати в якісь позиції вже тому, що сама дитина ще не здатна стати у певну позицію. Яка користь у керуванні однорічною дитиною, у її повчанні й пояснюванні якихось істини, якщо просто треба бути з нею, ставши її частиною й зробивши її своєю частиною при одночасному збереженні самобутності кожного?

Зароджуючись у ранньому віці й проходячи різні стадії становлення в дошкільному й молодшому шкільному віці, вміння дитини ставати у спілкуванні в позиції «зверху» і «знизу» удосконалюється. Динаміка оволодіння цими позиціями в спілкуванні дитини з іншими дітьми трохи відрізняється від її спілкування з близькими дорослими. Якщо при спілкуванні з дорослим дитина спершу навчається вимагати й тільки потім просити, то в спілкуванні з однолітками відбувається все навпаки: дитина спершу починає орієнтуватися на старших за себе дітей. Вони залучають маля, його цікавить усе, що вони роблять. Дитина прагне їх наслідувати — отже, займає в спілкуванні з ними позицію учня, тобто позицію «знизу». Однак відбувається це на основі набутого вміння бути «зверху», «над» дорослим, уміння домогтися чогось за його допомогою, підкоривши його дії своїй волі. Осмислене підпорядкування можливе тільки тоді, коли відбулося розуміння, як за допомогою іншого досягти бажаного результату.

Якщо в іграх зі старшими дітьми, а потім з однолітками 3—4-річну дитину найбільше цікавить саме спілкування, то в контактах із дорослими цінність спілкування вже не забезпечує готовності дитини підкорятися.

При спілкуванні з дорослим, для того щоб дитина почала чогось активно вчитися, виконувати якісь вимоги, орієнтувалася на дорослого, треба, щоб ця діяльність була для дитини цікавою, щоб їй хотілося брати в ній участь. Потрібний загальний контекст спільної діяльності, що однаково актуальний для дорослого й для дитини.

У рамках контексту загальної діяльності, захоплені дитина й дорослий неодноразово змінюють позиції «знизу» і «зверху». Те саме відбувається в старшої дитини при спілкуванні з іншими дітьми. Вона починає активно займати позицію «зверху» щодо молодших дітей або слабших за неї осіб, продовжуючи із задоволенням і цікавістю орієнтуватися на старших або жвавіших, вміліших і популярніших дітей, на їхні справи й ігри, активно наслідуючи їх і навчаючись у них. Як наслідок — до кінця дошкільного віку в дитини формується здатність до позаситуативного, довільного спілкування з дорослими й іншими дітьми, реалізована в різних іграх і заняттях.

На основі становлення довільного спілкування, з’являється позиція ділового предметного спілкування, яку можна умовно назвати партнерською. За своєю суттю, це позиція «на рівних», хоча психологічний аналіз напевно дасть змогу виділити в ній мікрофази позицій «знизу» і «зверху» в обох партнерів. Таке партнерське спілкування виникає разом із розвитком колективно розподілених форм дитячої гри. Одночасно з колективними формами гри розвиваються й колективні форми продуктивної діяльності: музикування, побутова дитяча праця, дошкільне навчання. Всі ці ситуації — ґрунт для формування й реалізації партнерського ділового спілкування «на рівних». Основною діагностичною ознакою, за якою можна визначити, що дитина навчена партнерському спілкуванню, є перехід до ігор із правилами.

Варто згадати ще один вид позиції в спілкуванні — відстороненність дорослого щодо дитини. На перший погляд, така позиція зовсім не передбачає спілкування. Але це неправильно. Так, присутність у класі вчителя, демонстративно зайнятого своєю справою, але готового прийти на допомогу тому, хто цього потребує, дуже важлива для дітей. Можливо, ніхто з них і не підійде до нього із запитаннями, але вони почуватимуться впевненіше, ніж якби залишилися наодинці із завданням. Те саме можна сказати про маму або бабусю, які сидять із шиттям біля дитини, зайнятої уроками, малюванням, майструванням. Вона тут, вона бачить краєм ока, як у неї справи. І дитина це знає й орієнтується на неї та її ставлення до того, що відбувається.

Позиція демонстративного відсторонення є для дитини потенційним джерелом розгортання спілкування в будь-яких доступних їй позиціях. її актуальність для дитини — це результат довгого шляху розвитку спілкування.

Позиції в спілкуванні в дорослої людини включають усі ті стадії й етапи, які реалізовувалися в дитини під час її розвитку. Дорослий уміє довільно використовувати їх у налагодженні свого спілкування з різними партнерами. Якщо в дорослої людини є труднощі в спілкуванні, це означає, що свого часу, у дитинстві, що відповідає стадії розвитку спілкування, вона щось не прожила повноцінно, і цей пробіл позначається в її дорослому житті.

Соціальна ситуація розвитку підлітка

У підлітковому, як і в молодшому шкільному віці, основним соціальним середовищем дитини залишається школа. Зовнішні умови розвитку тісно пов'язані із внутрішніми. На основі вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих.

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження у зв'язку з предметним навчанням стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, врахування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначала Л. Божович, зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. Найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності думки однолітків.

Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.

Основним чинником розвитку підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, на побудову стосунків з дорослими, ровесниками. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості.

Отже, для соціальної ситуації розвитку підлітка характерні перехід до середньої школи, зміна стосунків з учителями, однолітками, батьками, розширення сфери соціальної активності.

Провідна діяльність підлітка

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом.

Міжособистісне спілкування підлітка

Реалізується воно у спілкуванні з дорослими та спілкуванні з ровесниками, їх роль у формуванні особистості неоднакова. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов не всі морально-етичні норми можуть бути ним засвоєні та апробовані. І лише в стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим.

Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Це може виявлятись у наслідуванні дещо старших чи однолітків, які в чомусь виявилися вправнішими. Однак вплив ровесників не може применшити значення безпосередніх контактів з дорослими, спільних дій з ними. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо зайняти правильну позицію в стосунках з дитиною.

Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому.

Український педагог Василь Сухомлинський (1918- 1970) вдало відобразив через монолог підлітка основні суперечності його стосунків з дорослими: "Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не зважуйте кожен мій крок, не повивайте мене пеленками нагляду і недовіри, не нагадуйте й словом про мою колиску. Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною висока гора, це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь, роблю перші кроки, і чим вище ступає моя нога, тим ширший горизонт відкривається мені, тим більше я бачу людей, тим більше пізнаю їх, тим більше людей бачать мене. Від величі до безмежності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені необхідна підтримка старшого друга. Я досягну своєї вершини, якщо буду спиратись на плече сильного і мудрого друга. Та мені соромно і боязко сказати про це. Я хочу, щоб всі вважали, наче я самостійно, своїми силами доберуся до вершини ".

Дорослий повинен бути другом підлітка, але особливим, - другом-приятелем, другом-наставником. Його завдання - допомогти дитині пізнати себе, оцінити свої здібності і можливості, знайти своє місце в світі дорослих. Підлітки багато чого довіряють дорослим, якщо відчувають прихильність з їхнього боку, байдужість дорослих вони сприймають боляче. Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й завдає значної шкоди їх морально-духовному розвитку. Наявність дорослого друга є найважливішою умовою нормального розвитку, гармонійного становлення особистості.

Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. Зміст такої співпраці може бути різним. Підліток може допомагати батькам по господарству, навіть радити їм у певних справах, а дорослі мають дослухатися до його думки. Старший може залучити його до справ, якими він зайнятий. Така спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість. У ній дитина пізнає складний внутрішній світ дорослих, глибину думок і переживань, вчиться турботливому ставленню до людей.

У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель, якого інколи учні звинувачують в несправедливості. Батькам не слід заохочувати необ'єктивне ставлення підлітка до педагога, доцільніше спонукати його замислитися над своєю поведінкою і зробити високоморальні, адекватні ситуації висновки.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками. Як правило, вони дбайливо і з розумінням ставляться до внутрішнього світу, переживань, захоплень дитини, труднощів і особистісних проблем, поєднують високий рівень вимог з високою повагою до її особистості. Це робить дорослих значущими і потрібними підлітку. А бути значущим і потрібним - означає розділити його тривоги і сумніви, стати другом, у якого можна шукати підтримки, відповіді на свої запитання, що можливо лише за взаємної відвертості і довіри, розуміння і співчуття.

Дорослий, який за будь-яких обставин готовий бути поряд із підлітком, сприйняти його таким, яким він є, вчасно приходити йому на допомогу, турбуватися про гармонійний розвиток його особистості, виховання моральних якостей, спільно з ним аналізувати вчинки і стосунки людей, критично ставитися до себе і своїх дій, виконує неоціненну роль у процесі адаптації підлітка до нової соціальної ролі, в його самопізнанні і пізнанні світу, в соціальному й особистісному самоутвердженні та самовираженні.

Спілкування підлітка з ровесниками. Характерною особливістю підлітка є посилене прагнення до спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками, і трохи старшими за себе, стосунки з якими відіграють важливу роль у його житті. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Для цього йому потрібно відповідати очікуванням однолітків, що не завжди є високоморальними. У товаристві ровесників починає вироблятися нова система критеріїв оцінювання поведінки та особистості людини, відбувається переоцінка цінностей, формуються нові морально-етичні вимоги. В результаті його самосвідомість набуває нового рівня розвитку. Під час аналізу поведінки та особистісних якостей друзів у підлітка складається система вимог не лише до них, а й до себе. У своїх товаришах він цінує принциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність, щирість, чесність, доброту, силу, а часом і браваду. Значущими є також якості, що безпосередньо стосуються його взаємодії з однолітками. Підлітки не терплять зазнайства, хвальковитості, зверхності.

Дорослий не повинен старатися замінити підліткові друзів-ровесників, побоюючись їхнього негативного впливу. Щоб певною мірою коригувати стосунки з однолітками, він мусить знати коло спілкування підлітка, його специфіку.

У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Вони однаково проводять час, читають однакові книги, слухають однакову музику, надають перевагу подібному одягу та манері поведінки. Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх, творять себе, виховують у собі потрібні якості.

Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.

Групі підлітків-ровесників характерні непостійність, змінюваність стосунків та інтересів. Зміна симпатій, авторитетів, посилення і послаблення впливу однолітків у групі є свідченням постійного внутрішнього осмислення і переосмислення, переживання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимог моралі.

Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.